В истории Запорожской Сечи есть малоизвестный (почему-то !!!), почти фантастический факт.
Есть ли случаи в истории, когда 15-ти тысячное, на то время, отборное войско, было уничтожено в несколько раз меньшим, ни о чем не подозревающим, спящим противником?!
После удачных походов на Украину, турецкий султан Мухаммед IV, решил покончить с очень неудобной для него Сечью.
Осенью 1674 года, со Стамбула в Крым, было переправлено 15-ть тысяч янычар, там они объединились с сорокатысячной ордой Крымского хана…
Вот как, через несколько лет, описывает эти события
Самойло Величко«…тієї зими в міжсвяття господнього Різдва, коли військо має звичку гуляти й підпити, обов’язково довершити той злий зачин Турецької Порти. А як тільки тодішня зима (стояли тоді міцні морози) замурувала твердими льодами й одягла достатніми снігами дніпровські глибини й інші польові річки, кримський хан звелів зараз-таки бути готовими сорока тисячам кримської орди до військового походу, не оголошуючи куди, а п’ятнадцяти тисячам яничар звелів дати коні.
Коли ж кінчився Пилипівський піст, він, хан, рушиї сам зі своїм вищезгаданим військом із Криму до Запорозької Січ: степами в кілька миль поодаль від дніпрового берега, аби не бути постереженим від запорожців, що зимували по дніпровських островах та вітках,— про цей похід все низове військо не мало ані найменшої звістки. На третю тоді чи четверту ніч після Різдва Христового, опівночі, хан наблизився до Січі, зняв через Орду січову сторожу, що стояла за версту чи дві в пригожому місці, і від цієї сторожі звідомився, що вже більше ніде-інде, навіть у самій Січі, немає сторожі і що військо в Січі п’яне безпечно спить по своїх куренях.
Хан дуже на це зрадів і зараз-таки, вибравши з-посеред пійманих запорожських сторожів кращого, пообіцяв йому свою ласку з особливою винагородою і наказав спровадити янчарів піхотою всередину Запорозької Січі тією хвірткою, яка за їхнім-таки, сторожів, виказом була незамкнена. А янчарам, посилаючи їх отак з тим запорозьким проводирем у Січ, наказав, коли ввійдуть у неї, вчинити над запорожцями, що сплять п’яні, належну військову розправу; сам хан, об’їхавши з ордою Січ довкола і густо її обступивши, стояв непоодаль напоготові, щоб не випустити й духу втікачів-запорожців.»
Янычары заполнили улицы и площади Сечи.
Зимовавшие на Сечи казаки спали…
Проснувшийся козак,
( дальше Яворницкий)«… цей Шевчик, уставши за своєю потребою і відчинивши кватирку, почав крізь віконну щілину придивлятися, ранок уже чи ні, й несподівано побачив людей, неприятелів-турків, що заповнили всю вулицю. Шевчик жахнувся, але негайно засвітив кілька свічок у своєму курені, знаками покликав п'ятьох чи шістьох своїх товаришів, які ще не лягали спати, а сиділи в кутку куреня і, закрившись там, грали в карти. Товариші, почувши слова Шевчика, кинули карти, тихенько кинулись до всіх вікон свого куреня й, не відчиняючи їх, стали вдивлятися крізь щілини, аби переконатися, чи правду сказав Шевчик.
Коли ж і самі побачили, що Січ заповнили неприятелі-турки, то негайно якомога тихіше розбудили всіх товаришів свого куреня, котрих було півтораста, і поівдомили їх про страшну загрозу.
Товариші швиденько повставали, тихо вдягнулися, обережно взяли в руки зброю і далі, після наради з курінним отаманом, вирішили вчинити так: поставити до кожного вікна по кілька кращих стрільців, аби ті безупинно стріляли, а інші лише заряджали рушниці й подавали їм. Зробивши все це без великого шуму, козаки враз відчинили всі вікна й почали часто й безупинно стріляти просто в гущу яничарів, завдаючи їм великих втрат.
Тоді інші курені, почувши постріли й побачивши неприятеля, відразу ж відкрили зусібіч крізь вікна густий мушкетний вогонь, і мов блискавкою освітили темряву ночі в Січі, завдаючи туркам тяжких втрат, бо від одного пострілу падало двоє-троє чоловік.
Яничари ж, не маючи можливості через тисняву спрімовувати свою зброю просто у вікна куренів, стріляли в повітря і, "аки козлы между собою мятущися", падали на землю вбитими й тонули у власній крові. Коли ж гурми яничарів стали рідшими на вулицях й провулках, і їх лишилося заледве третина, запорожці... в один голос крикнули до ручного бою, і за цією командою всі враз висипали добивати в рукопашному бою турків, які залишилися живими, нещадно разячи їх.
На самому світанку вони покінчили з турками, і всю Січ, і всі курені свої зусибіч, і всю божу церкву, і всі армати оросили й осквернили бусурманською кров'ю, а всі січові вулиці й провулки завалили неприятельськими трупами.
Трупи лежали, залиті власною кров'ю, зліплені й заморожені міцним морозом, який був на той час.
Якою була їх кількість, видно з того, що з п'ятнадцяти тисяч яничарів заледве півтори тисячі втікло з Січі й урятувалося з татарами на конях.
Тим часом хан, який стояв біля Січі й чекав завершення задуманої одлави, побачивши нещасливий кінець невдалого задуму, завив вовком, мов прадавній Мамай, поконаний русичами на Куликовому полі при ріці Непрядві, зрозумівши, яку велику кількість добірних стамбульських яничарів він втратив і згубив, розраховуючи завоювати запорізьку Січ.
Вражений великим страхом від такого лиха, він кинувся від Січі, вдень і вночі поспішаючи в Крим, боячись, аби роздратовані запорожці, сівши на коней, не наздогнали й не розгромили його самого.»
В этом бою погибло пятьдесят казаков. Восемьдесят было ранено. И всё!
Турецкие потери - 13 500 янычар на дне Днепра, 150 янычар и четыре аги в плену.
Сечь казаки убирали почти два дня. Смерзшиеся трупы янычар десятками цепляли к лошадям, вывозили на Днепр и там топили в лунках…
Летом Иван Сирко с 20-ти тысячным войском хорошенько «прошелся» по Крыму.
«Військо, …… раптово вдерлося у кримські селища і, розділившись за спільною радою на кілька частин, розійшлось і заполонило собою весь півострів, піддаючи вогню і мечу як сам Крим, так і міста Козлов, Карасів, і навіть ханську столицю Бахчисарай та інші міста, завдаючи повсюду страшних лих і розорення населенню.»
Из татарского плена было освобождено около семи тысячь невольников.