Форум ОХОТА и РЫБАЛКА

Все об ОХОТЕ и РЫБАЛКЕ
Текущее время: Чт мар 28, 2024 2:25 pm



Часовой пояс: UTC + 2 часа






Начать новую тему Ответить на тему  [ Сообщений: 44 ]  На страницу Пред.  1, 2, 3
Автор Сообщение
 Заголовок сообщения: Re: Из детских воспоминаний
СообщениеДобавлено: Вт апр 09, 2013 9:12 pm 
Не в сети
Специалист
Специалист
Аватара пользователя

Зарегистрирован: Вт авг 09, 2005 2:07 pm
Сообщения: 4419
Изображения: 0
Откуда: г.Киев Клуб "Охота и Рыбалка"
Обалденный рассказ !
Душещипательный можно сказать :mi_ga_et:

_________________
Желаю чтобы Все....


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Заголовок сообщения: Re: Из детских воспоминаний
СообщениеДобавлено: Вт апр 09, 2013 9:14 pm 
Не в сети
Новичок
Новичок
Аватара пользователя

Зарегистрирован: Ср мар 02, 2011 11:36 pm
Сообщения: 205
Fray писал(а):
Давай, дорогой, найди время, плиз, и порадуй нас еще воспоминаниями.




Буду стараться, обещаю :a_g_a:


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Заголовок сообщения: Re: Из детских воспоминаний
СообщениеДобавлено: Вт апр 09, 2013 9:29 pm 
Не в сети
Специалист
Специалист
Аватара пользователя

Зарегистрирован: Ср ноя 26, 2008 10:58 am
Сообщения: 4025
Изображения: 0
Откуда: Пол пути из Киева до Обухова
Сильно рассказано, слава богу все обощлось именно так!

_________________
Споры в Интернете - это как Олимпиада умственно отсталых.
Если ты выиграл спор, ты всё равно дебил

Изображение


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Заголовок сообщения: Re: Из детских воспоминаний
СообщениеДобавлено: Пт июн 17, 2016 3:50 pm 
Не в сети
Форумчанин
Форумчанин
Аватара пользователя

Зарегистрирован: Чт ноя 19, 2009 2:39 pm
Сообщения: 1333
Откуда: Киев
СПОГАДИ, СПОГАДИ…

Немає, мабуть, у світі людини, котра, якщо би не хотіла знову відчути дитинство, то, бодай, пригадати хоча б такі дорогі серцю історії.

Забудькуватість про своє минуле властива всім дорослим, адже мало хто в дитинстві ставить собі за мету обов’язково той чи інший епізод закарбувати у свідомість. Виключення складають лише одиничні світлі спогади про той період.
Але, тим не менш, парадокс полягає у тому, що цих спогадів стає в рази більше саме під час вживання певних напоїв, і саме тоді, коли решта теперішнього, після такого вживання, забувається. Чим не теорія витіснення?
Ой, не знаю, що вчора я хотів у собі витіснити - чи не кров замінити на коньяк - а сьогодні, як звучало з телеканалів саме у нашому дитинстві, «з великою скорботою сповіщаю», що майже нічого з учорашнього не пам’ятаю. За виключенням якихось вкрай божевільних історій, пов’язаних з життям мого діда та бабці, та й взагалі – моєї сім’ї, що кинула виклик нелегким випробуванням, що випали їм на долю.

З чого подібні спогади у кожного з нас розпочинаються, мається на увазі – з якої кількості випитого, навряд чи хто відповість виразно, уявляючи подібну картину, але вчора, розповідаючи історію, з якою ти, любий читач, познайомишся нижче, я був приголомшений, що мої близькі родичі, до речі – старші за мене, про це не знали.

Пригадуючи, як я у тому далекому дитинстві дуже хотів дізнатися - а з кого ж розпочався мій рід, докучаючи розпитуваннями батька, діда, дядьків, слушної розповіді я так і не отримав: не до того тоді було – я їх розумію.

Немає вже ні діда, ні батька, але по суті ми ж теж своїм дітям ну майже нічого не розповідаємо: буцімто, самі не хочуть, окрім гаджетів, мовляв, їх нічого не цікавить. От тільки тоді, коли зацікавить, нас вже не буде.

От тобі і передісторія – чому я взявся за перо. Нас не буде – а в «хмарах», або ще краще – на життєписі мого існування – ресурсі «Полювання і риболовля», спогад-то залишиться! Сподіваюся, ні в кого не виникає сумнівів, що ресурс збереже своє існування ще нашим дітям?

Можливо в майбутньому цей життєпис розтовстіє до об’єму невеличкої книги, яку я у задумах пообіцяв назвати «Бригадир» на честь дяді Льоші, якого вже нема, але гумор якого, оптимізм і величезну жагу до життя я до сих пір згадую з радістю і щемом у серці одночасно…


КУМА

Мій молодий ще на той час сорокаоднорічний дід Артем, закінчивши поратися з конем, присів на хвилинку на призьбу, дістав з широкої штанини старенький кисет, наполовину заповнений тютюновою махоркою, яка ще вчора підсушувалася цілими листами тютюну над сінником. Дід завжди сушив тютюн над сінником, тільки взимку – на припічку. Тютюн над сінником набирає додаткових ароматів підсохлих квітів у сіні, що, мабуть, дід вважав за родзинку власної махорки.

О, махорка в ті часи цінувалася. Здавалося – он її скільки, росте – поливати не треба, от тільки нищівні плани по заготівлі «Всё - стране!» під абсолютно реальним страхом бути розстріляним не дозволяли селянам привласнити навіть гриба з лісу.

Ліс! Рятівний ліс! Це ти у тому далекому 37-му році минулого століття спас мільйони людських життів від голодної нелюдської смерті. Це ти годував і лікував весь цей час - і продовжуєш донині, своїми травами, соком, живицею, мохом, медом і навіть корою. Це ти надавав теплий притулок, навіть взимку, коли вже бідним людям нікуди було подітися. Це тобі ті самі люди, яким ти дав змогу вижити, у подальшому будуть віддавати таку шану і повагу, що схоплюватимуться щоразу за серце, побачивши, як якісь нелюди зрубали твоє деревце! Бачили б вони, у що тебе перетворили сучасники! Нехай спочивають краще з миром, не бачивши…

Закручуючи махорку в папіросу, дід Артем робив це абсолютно виваженими рухами. Цигарка завжди виходила повненька і рівненька. Пізніше у діда з’явиться забавка – сідати вкрадьки від батьків з онуками, скручувати по цигарці, розпалювати – і щиро сміятися у вуса від того, як ті розкашляються. Це не оминало майже нікого з нас, але на горіхи від мами чомусь мені дісталось більше за всіх…

Понишпоривши по карманах, дід з сумом зітхнув: паперу не залишилося ані на трохи. Варіантів – знайти папір – не було. Дід, щось у цей момент пригадавши, піднявся з призьби, підійшов до невеличкої полички для молотка, прибитої на хлівчику, провів по ній рукою – і диво сталося! У руках дід тримав стареньку саморобну люльку з вишні. Невдовзі подвір’я наповнилося ароматним димком, що «розкочегарював» дід, прицмокуючи люльку. Під час війни в близькому майбутньому дід зкурить четверту частину свідоцтва про народження сина – мого тата, пояснюючи після війни, що використав тільки ту частину, де нічого не написано та де немає печатки. Перед самою війною пропагандистський літак-кукурузник скине на село листівки «Об успехах построения социализма». До певної пори дід буде цілковито забезпечений папером, допоки не опиниться під черговою загрозою розстрілу за те, що використовує такі «важливо-цінні» листівки на цигарки…

Скрипнула хвіртка. На подвіря зайшла жіночка з хлопчиком років восьми.

- Добридень, Артеме!

- Добридень! – дід не одразу впізнав – хто це.

Жіночка присіла, розвязала та перевязала хустку, глибоко зітхнула:

- Ну як Ви тут, куме?

- Олено! Кума! – вигукнув дід. – Їй-богу, не впізнав! Здорові будете! Що Вас привело до нас?

Кума Олена мешкала у сусідньому селі за сім кілометрів звідси. Начебто і не багато, але привидів для зустрічей в голодні часи майже не було. Дід мабуть і не пригадав би, а чи бачив він Сашка – хлопчину, сина Олени, що теж тихенько присів поряд, з моменту його народження.

Олена помовчала хвилину, а потім тихесенько заридала, витираючи сльози краєчком хустинки:

- Біда, куме. Біда і голод. – згорблюючись, наче ховаючись, Олена не могла зупинити сльози, що наповнювали посірілі очі. - По людях мусила піти, може хтось щось та й дасть.

Дід неспішно вибив з люльки старий попіл, тут же набив її свіжою махоркою, задимів…

- А знаєте, що, кума? У мене ж теж біда!

Олена, витерши хустинкою сльози уважно слухала.

- Троє дівчат, а дружина – тю-тю...

У діда справді було три доньки. Старша – Марія – ледве сімнадцять виповнилося на той час, Степа і Одарка. Про дружину дід - «тю-тю» - це тому, що вигнав він її. Кажуть люди, що навіть тоді зустрічалися гулящі жінки.

- А знаєте, що, кума! – повторив дід. - А ходімо до хати, щось перекусимо, я Вам покажу, де у мене чавуни та посуд, та й будемо жити разом. – Вам, я бачу, тяжко, мені тяжко, а так, дивись, і легше буде.

Дід сплюнув, голосно вдарив долонями по своїх колінах, піднявся і пішов до хати, запрошуючи Сашка та куму Олену:

- Ну ж бо, ходімо!
Олена, піднялася, не розуміючи, що відбулося, і пішла да дідом…

У 1938 році у них народився хлопчик. Це була вже п’ята дитина у новій сім’ї і це був мій тато - Іван.
У кращих поліських традиціях взаємоповаги дід Артем ще років зо два після народження мого тата звертався до дружини як до куми – на «Ви».

(с) Ovod


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Заголовок сообщения: Re: Из детских воспоминаний
СообщениеДобавлено: Пт июн 17, 2016 5:04 pm 
Не в сети
Следопыт
Следопыт
Аватара пользователя

Зарегистрирован: Чт мар 01, 2007 4:33 pm
Сообщения: 36304
Изображения: 2
Откуда: г.Киев Клуб "Охота и Рыбалка"
таке враження нiби читаю якусь книжку маститого автора. (не прогиб!)
Цитата:
У кращих поліських традиціях взаємоповаги дід Артем ще років зо два після народження мого тата звертався до дружини як до куми – на «Ви».

у нас на Черкащинi й досi так звертаються до кумiв. :a_g_a:

_________________
С уважением, Фрай.
-----------------------------------------------

Хочешь изменить мир - начни с себя.

"Если вдруг вы стали для кого-то плохим, значит много хорошего было сделано для этого человека"
Л.Толстой


Вернуться к началу
 Профиль Персональный альбом  
 
 Заголовок сообщения: Re: Из детских воспоминаний
СообщениеДобавлено: Пт июн 17, 2016 5:14 pm 
Не в сети
Форумчанин
Форумчанин
Аватара пользователя

Зарегистрирован: Чт ноя 19, 2009 2:39 pm
Сообщения: 1333
Откуда: Киев
Дякую, друже!
У нас теж на "Ви", але суть в тому, що дід називав так ще довго вже після народження батька.


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Заголовок сообщения: Re: Из детских воспоминаний
СообщениеДобавлено: Пт июн 17, 2016 5:20 pm 
Не в сети
Следопыт
Следопыт
Аватара пользователя

Зарегистрирован: Чт мар 01, 2007 4:33 pm
Сообщения: 36304
Изображения: 2
Откуда: г.Киев Клуб "Охота и Рыбалка"
Далi буде?

_________________
С уважением, Фрай.
-----------------------------------------------

Хочешь изменить мир - начни с себя.

"Если вдруг вы стали для кого-то плохим, значит много хорошего было сделано для этого человека"
Л.Толстой


Вернуться к началу
 Профиль Персональный альбом  
 
 Заголовок сообщения: Re: Из детских воспоминаний
СообщениеДобавлено: Пт июн 17, 2016 5:22 pm 
Не в сети
Форумчанин
Форумчанин
Аватара пользователя

Зарегистрирован: Чт ноя 19, 2009 2:39 pm
Сообщения: 1333
Откуда: Киев
Ну звичайно буде - коньяк же не закінчився ще в магазинах. (Згадав - аж погано стало, хай йому грець)


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Заголовок сообщения: Re: Из детских воспоминаний
СообщениеДобавлено: Пт июн 17, 2016 8:10 pm 
Не в сети
Специалист
Специалист
Аватара пользователя

Зарегистрирован: Чт мар 24, 2011 9:20 am
Сообщения: 7464
Откуда: Киев
ммммм....сочно так написано. Вот прям как ароматный табачек из трубки, неспешно, с расстановкой.
Спасибо вам, Маэстро!


Вернуться к началу
 Профиль Отправить email  
 
 Заголовок сообщения: Re: Из детских воспоминаний
СообщениеДобавлено: Чт фев 01, 2018 4:48 pm 
Не в сети
Форумчанин
Форумчанин
Аватара пользователя

Зарегистрирован: Чт ноя 19, 2009 2:39 pm
Сообщения: 1333
Откуда: Киев
«ПАПА»

Кінь, запряжений у воза, повільно рухався по узбіччю дороги, викладеної з каменю, ритмічно нахиляючи-піднімаючи голову, та випускаючи потужні клубки пару з ніздрів.
Періодично їздовий «причмокував», підганяючи коника, але той лише на декілька кроків припускався на біг, а потім знову переходив на крок. З усього було видно, що дорога була далека, і худобина неабияк стомилася.
Дорога насправді була тяжка. Лютневі приморозки та відлиги розбили її вкрай: деякі ями, покриті тонким льодом, здавалися непрохідними, часто приходилося з узбіччя звертати на кам’янку, що травмувало коня, розбиваючи тому непідковані копита.

На возі за їздовим з обох боків на соломі сиділи чотири жіночки, всі, як одна, схиливши голови, сховавши руки в рукави куфайок і дивлячись кудись додолу. Було видно, що жіночкам вже не до розмов, та й про що розмовляти, коли у всіх одна й та ж біда змушувала гуртуватися та виїжджати отак підводою до далекого райцентру, аби хоч щось продати та купити півкіла борошна, або хоча б дерті для хліба.

Літо 1940 року було, слава Господу, досить врожайним. Здавалося, що голод 1932-1933 років – то далеке й моторошне минуле, яке ніколи більше не повториться. Та й ліс порадував дарами – й грибочками, й ягідками. Але до лютого 1941 нічого вже не лишилося, можливо лише окрім кислої капусти в бочці. Спасалися та завдячували знову ж таки тому ж лісу: збирали молоді пагони сосен, кору молодих дерев та очерет у низинах на такий собі суп, або жолуді, щоб зітерти їх у борошно та, додавши лушпиння картоплі, – на такий собі хліб.

Але заради бодай шматочка справжнього хліба, селяни змушені були виносити, щоб продати або виміняти на той самий хліб з хати всі пожитки. От і цих жіночок, що вже поверталися з райцентру, така біда зібрала на цьому возі докупи, але, судячи з виразу їх облич, довга поїздка виявилася марною.

Вже, майже під’їжджаючи до домівки, не витримала та тихенько заплакала, витираючи рясні сльози краєм хустини, Олена.

Лишень через хвилину Ганька, що сиділа напроти, спробувала поспівчувати:
- Що, Олено, нічого не продали?
- Нічого…
- А що хоч везли?

Олена, трішки заспокоївшись, підтримала розмову, дійсно відчуваючи полегшення:
- Думала, що хустинку пухову хто візьме. – А Ви, Ганько, щось взяли?

- Теж думала хліба, або борошна, але вийшло так, що тільки з десяток
калачів один добродій віддав за рукавиці.

У Олени в сльозах наче надія гайнула:
- Ганечко, рідненька, може віддайте їх мені, а я Вам – хустину? – Ви ж знаєте мою біду: п’ятеро діточок, а молодшому – Іванку, ледве два рочки виповнилося. – То я ж їм хоч гостинця привезу!

Видно було, що Ганька завагалася, але сльози Олени були настільки переконливими, що вона зрештою погодилися, думаючи: «Та й хустина в хазяйстві знадобиться»…

Вулиця, на якій проживала Олена з Артемом, була непроїзна для автомобіля. Весняні паводки зазвичай робили з неї яр, котрий тільки влітку трішки вирівнювався, а взимку перетворювався у вузеньку засніжену дорогу для однокінного воза.
Дві особи в шкіряних чорних куртках та у зелених галіфе, а з ними – голова сільради, змушені були перестрибувати по коліям цієї дороги, голосно лаючись. Машину свою вони залишили на в’їзді, оскільки проїхати до хати Олени було неможливо…

Якби ж то тільки знати Олені, що той жалюгідний обмін хустини на калачі обернеться для неї доносом, звинуваченням у спекуляції, тюремним ув’язненням та висилкою з невеличкого села на Поліссі у далекий Воронєж з лютого 1941 року по листопад 1944. Якби ж то тільки знати Олені, що її сльози, що проливалися на тому возі, після відвідин осіб у шкірянках перетворяться на відчайдушний звіриний крик матері, яку відлучили від своїх діточок і забрали у безвість. Такий крик, від якого битий-перебитий життям Артем рвав на собі волосся і волав, як навіжений. І до тями прийшов не одразу, але не згинув тільки тому, що п’ятеро діточок мусили жити і лише на нього сподіватися.

Якби ж то тільки знати…

… А далі була повна невідомість. А далі була війна. А далі було те, що діда Артема лишень через дітей-напівсиріт, та й по віку, слава Богу, на війну не призвали. А далі було те, що на протязі більш ніж трьох років дід, знаючи, що можуть просто за це на місці розстріляти, ховав, як міг, свого коника у стогах, лісах, ярах, щоб свої ж «добрі люди» - партизани не забрали. Без коника дід з п’ятьма дітьми не вижили б.

А далі було те, що діда Артема, бабусю Олену, їхніх дітей, дітей їх дітей, тобто - вже нас, влада змушувала забувати все – весь цей жах і несправедливість, стираючи пам’ять і свідомість. Відсутність пам’яті народної – як прикриття свого кривавого державного злочину. Кожен раз, коли я просив діда розповісти щось про війну, або про своє дитинство, дід знаходив будь-який привід, щоб не робити цього. Я тільки тепер розумію, що він мене таким чином оберігав від можливого лиха.

… Олена народила у тюрмі дитинку – хлопчика, у липні 1941 року. Через місяць і три дні після початку війни. Виходить, що у тюрму її кинули у лютому 1941-го, коли вона вже перебували на четвертому місяці вагітності. Хлопчик Льоша виховувався тюремними няньками. Виявляється, система й про таке потурбувалася. Маму, тобто бабусю Олену, він бачив, а вірніше – не бачив, по ночах, тому що досить часто він вже солодко спав, коли Олена поверталася зі щоденної пізньої зміни. Без вихідних.

За всі три роки дід не мав жодної гадки та вісточки про долю і Олени і маленького Льошки. Листи не писалися, тому що дід з бабусею були неграмотні, та й як напишеш, коли до листопада 1943 року село знаходилося в німецькій окупації. Пам’ятаєте - дід взагалі четверту частину метриків мого тата зкурив, пояснивши: «Так там же букв все одно нема!»?
Коли бабусю звільнили у 1944 році, її з Альошкою у «кращих» традиціях «самой мудрой и справедливой Советской власти» виставили просто за ворота тюрми – йти на чотири вітри. І все ж можна тільки уявити їхню радість, що скоро родина поєднається: мама повернеться до діточок, а тато познайомиться з синочком – шостою своєю дитиною. І вже не мало значення, що Олена поверталася в теплушках, буржуйках і ще – казна чим, близько двох тижнів без їжі, води, елементарного одягу. Але вони поверталися додому.

Не радий був тільки Іван. Йому щойно виповнилося шість років, хлопчик змужнів, звик бути без мами, а тут ще й звідкілясь трирічного брата привезли й опікуються більше, аніж ним – Ванькою. Крім того, цей Льоша говорить зовсім не так, як вони, і каже на тата – «папа». Повне неподобство! У нас «папа» дітлахи кажуть на хліб!
Не витримав Ванька. Підійшов через деякий час до діда, похнюпився та й запитує:

- Тату! А коли вони вже від нас назад поїдуть?

Сьома дитина – Павлик – у діда Артема і баби Олени народиться якраз після дев’яти місяців після звільнення Олени – влітку 1945 року. Діду на той час виповнилося 49, а бабусі – 39 років.

І все-таки дід з бабусею відчули себе щасливими. Пройшли роки, дівчата повиходили заміж, Сашко виїхав в іншу область, а Іван, Олексій та Павло побудували свої домівки у нашому ж селі, в яких дід був частим гостем, та щирим пустуном для онуків, навчаючи їх скручувати та смачно розкурювати папіроси. І кожен раз дуже сміявся, коли хтось закашлювався від кріпкого диму справжнього дідівського тютюну. Але більш за інших, дід любив навідуватися до свого сина та мого тата – Івана. Мабуть, воно й не дивно.

… Коли дід вже тяжко хворів та не вставав з ліжка, його навістила сусідка. Дід ледве-ледве пошепки попросив:

- А підійдіть-но ближче, Параско.

- Що? Що, Артеме? Вам погано?

- Підійдіть… - Нахиліться… - Ще нижче… - Я Вам щось на вушко скажу.

Параска захвилювалася, бо бабуся Олена якраз з хати вийшла. Параска подумала, що діду стало зле, невже при ній – Парасці – помре, але підійшла і нахилилася майже до самого дідового вуха. А дід бере Параску обома руками за груди і щиро посміхається.

- Артеме! Що ж Ви робите! – Параска аж почервоніла від такого дідового нахабства.

- Я оце подумав, Параско: що ж я так і помру і навіть за ціцьки не потримаюся?

Помер дід у 1983 році у віці 87 років. Потім, кожен в свій час, відійшла бабуся і з різних причин і всі їх діти, але останнім не стало Івана – мого тата…

(c) Ovod


Последний раз редактировалось Ovod Чт фев 01, 2018 7:55 pm, всего редактировалось 1 раз.

Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Заголовок сообщения: Re: Из детских воспоминаний
СообщениеДобавлено: Чт фев 01, 2018 5:50 pm 
Не в сети
Старожил
Старожил

Зарегистрирован: Вт авг 16, 2011 12:13 am
Сообщения: 1711
Откуда: Киев
Сильно... дуже сильно!!! :bra_vo:
А дід взагалі супер!

_________________
Движение-это все, конечная цель-ничто.


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Заголовок сообщения: Re: Из детских воспоминаний
СообщениеДобавлено: Чт фев 01, 2018 6:16 pm 
Не в сети
Следопыт
Следопыт
Аватара пользователя

Зарегистрирован: Чт мар 01, 2007 4:33 pm
Сообщения: 36304
Изображения: 2
Откуда: г.Киев Клуб "Охота и Рыбалка"
Я навіть не знаю як і коментувати, що й сказати на прочитане?
Це треба давати читати комунякам та їх прибічникам, у яких "всё было".
Прочитаю своїй тещі-росіянці. Правда, останні рядки про Параску читать не буду, як не як а завуч.
Володя, так переказати життя своїх дідів, батьків не кожному дано!
(аж защеміло серце коли читав, згадав свою бабусю, що виховувала сама сімох і троє померли від голоду...)

_________________
С уважением, Фрай.
-----------------------------------------------

Хочешь изменить мир - начни с себя.

"Если вдруг вы стали для кого-то плохим, значит много хорошего было сделано для этого человека"
Л.Толстой


Вернуться к началу
 Профиль Персональный альбом  
 
 Заголовок сообщения: Re: Из детских воспоминаний
СообщениеДобавлено: Чт фев 01, 2018 6:27 pm 
Не в сети
Форумчанин
Форумчанин
Аватара пользователя

Зарегистрирован: Чт ноя 19, 2009 2:39 pm
Сообщения: 1333
Откуда: Киев
Дякую, друзі.
Для мене ваші відгуки важливі.
Повірте, я нічого не вигадав. Це абсолютно реальна моя історія


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Заголовок сообщения: Re: Из детских воспоминаний
СообщениеДобавлено: Пт фев 02, 2018 11:22 am 
Не в сети
Специалист
Специалист
Аватара пользователя

Зарегистрирован: Чт мар 24, 2011 9:20 am
Сообщения: 7464
Откуда: Киев
как говорил Маэстро Титаренко - "не надо слов". Это как раз те чувства, которые испытываешь, читая произведение Володи.

У меня племянница прадедушки (прожил до 96, в 93 на велике ездил) провела 10 лет в лагерях за то, что забрала два снопа льна, которые упали с колхозной машины.
А второго прадеда по папиной линии расстреляли в сталинском концлагере после возвращения с германского лагеря по доносу коллег из рабочего коллектива по 58-й.
Миллионы искалеченных судеб....

Володя, спасибо огромное за твои воспоминания :uch_tiv:


Вернуться к началу
 Профиль Отправить email  
 
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Начать новую тему Ответить на тему  [ Сообщений: 44 ]  На страницу Пред.  1, 2, 3

Часовой пояс: UTC + 2 часа


Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 2


Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете добавлять вложения

Перейти:  



Ознакомьтесь с правилами нашего форума!


Все права на материалы, размещенные на форуме, охраняются в соответствии с законодательством Украины.
Полная или частичная перепечатка материалов допускается только с письменного разрешения администрации сайта.
Связаться с администрацией можно по адресу:
[email protected]