АКВАРІУМЯ думав, що то тільки у дитинстві хлопчаки бачать уві сні риболовлю, що має відбутися завтра…
А чи може я забув, як в уяві після вдалої риболовлі, кожен раз згадується поплавок? Саме той – що з пір’я півня? Саме той – що сам зробив і розмалював напередодні, розчинивши, як зміг, червону стару фарбу з підсохлої банки з такою ж старою оливою з батьківського льоха…
Тільки моргнеш, тільки примружиш очі, а він – поплавок – вже круги на воді виписує…
Звідки цей сон знайшов спогад у безодні архіву життєвої пам’яті, котрий назавжди вже, здавалося, загубився, – не розумію. Можливо, він був пов'язаний з відчайдушними суперечками вже досить дорослих дітлахів про свої спогади, способи лову та їх моральне підґрунтя, що відбувалися напередодні?…
Але – згадалося!..Чому? Не знаю…
Згадалося, як ми з братом, так як вся дітлашня у ті часи, завжди вирізали найкращі вудилища з ліщини, що саме по собі дійство було - що свято: сходити зо три кілометри у рови, знайти, оцінити оком, зрізати, принести, підготувати, зважити погойдуванням, відміряти та зав’язати жилку з оснащенням. У вас таке було? Згадали?.. А згадали, як ми цінували у дитинстві будь-які автомобільні акумулятори для переплавлення їх пластин на тягарці для вудки або для донки, при цьому приховуючи наші дії щодо способів такого переплаву від батьків? Хіба не свято?
А черв’яка знайти, не затовстого, – як останній елемент підготовки до завтрашньої рибалки – хіба не свято?
А пригадуєте яким святом для нас було - виловити хоч кволого карасика?
І от – згадалося-приснилося, як ми тоді з братом, вдосвіта, кожен – з вудкою за плечем, рушили у поліське болото через нескінченний ліс, розмовляючи по дорозі пошепки з повагою до величі вранішньої природи…
Згадалося, як ми роздягалися та напівголі по-геройськи поверталися в той же день додому під падаючими величезними краплями літньої грози, сховавши одяг у резинові чобітки – щоб не змок. А - у відерцях! У відерцях кожного з нас плавало зо два десятки пічкурів, завдяки яким дитяча уява назавжди потім сформує нескінченну любов до процесу…
Азарт - не чекаючи дзвону будильника, а так само, як тоді - у дитинстві; доля, розуміючи, що запрошує на певний виклик, але кидає при цьому у болотну багнюку - підняли та струхнули моє тіло у чужому місці ночівлі: «На рибалку!»
«Хіба ж це рибалка? Акваріум!» – вмиваючись, визначався я затемна зранку, уявляючи розхвалене напередодні товаришем місце, де вона нас чекала…
Дорога до місця лову настільки здіймала подив, настільки створювала враження нереальності того, що відбувається, що хотілося в ту ж мить зупинитися серед отих дерев і кущів і з’єднати воєдино дитячі мрії про рибалку на водоймі – що наче океан, та дорослі відчуття, що ось він – океан, але мені б – в оте болото з пічкурами…
Акваріум особисто мене сприйняв зовсім неприязно. Я спершу навіть не зрозумів, що відбувається: не пройшло й десяти хвилин, як товариш на сусідньому вимості в черговий раз вигинався в дугу, вибагровуючи чергового кілограмового коропчика на берег, а в мене – цілковита тиша…
І знову тобі – дитинство, і знову неприємний спогад про відчуття: чому саме мені не щастить, що роблю не так?
- Візьми макушатник! – в запалі вигукував товариш, дістаючи чергового коропця.
- А я не браконьєр! – заявляю з гордістю, бо таки дійсно ловлю на один поводок з гачком, і не вибагрюю, як деякі, а даю тому ж коропчику шанс – або в підсаку, або назад з миром в свій акваріум.
Через деякий час, заспокоючи сам себе, що можливо дійсно в акваріумі риба тільки на макуху реагує, але продовжуючи жбурляти в одне й теж місце, я й сам не збагнув, як товщий кінець фідера підлетів за принципом плеча коромисла з підставки на півтора метра вгору – ледве впіймав.
«Ого! Це тобі не верхов`яз!» - подумалося. Зберігаючи спокій ззовні, але з неймовірним тремтінням всередині, через декілька хвилин відчайдушної з обох сторін боротьби, я дякував переможеному коропу за жагу до спортивної перемоги.
Все по-чесному: один гачок – і жодного намагання до жорстокого відношення до тварин.
Ще через деякий час на мій вигук: «Господи! А куди ж мені вас дівати?!» - Господь наслав з усіх сторін такий ливень, що навіть картинно завершити знайомство з акваріумом не вдалося.
Мабуть, він все-таки всім роздає по заслугах…