Хоч на календарі були дні святкові і ми поїздку не планували, та коли почули, що треба – не вагались і хвилини, за два дні вже були готові вирушати на Схід.
Адже сталось так, що машина, яка виїхала з Чернівців з чотирма військовими у напрямку тієї військової частини, де служили берегометчани Руслан Волощук, Іван Бужора, Степан Андрійчук та інші хлопці з нашого району, вийшла з ладу у Заліщиках. По телефону командир роти МТЗ Микола Бежук повідомив мене, що в поламаному автомобілі запчастини для вантажівок, речі, передачі з дому. Щоб транспортувати машину в ремонт, здзвонився з волонтером з Чернівців, який погодився допомогти.
Я взяв на себе завдання доставити вантаж, військових і такі необхідні речі у зону АТО. Об’єднавшись із волонтером з Лопушни Юрієм Лейбюком, який зібрав чимало продуктів та іменних передач. А також допомогу для хлопців з Карпатської Січі надав обласний осередок «Свободи».
У далеку дорогу нас благословив о. Степан Колотило, настоятель Свято-Юріївської церкви селища, та передав для хлопців іконки і калачі.
Дорога була важкою через ожеледицю, не раз допомагали людям вибиратися із кюветів. Вранці були у Києві. Микола Бежук пішов у Міноборони, у службу тилу, до нашого земляка, генерала Олександра Сергія підписувати документи для отримання автомобіля у частину. З Олександром я вчився в Берегометській школі № 2, а пізніше, з різницею в рік, поступав у Рязанське вище військове автомобільне училище. Приємною була ця зустріч через роки, мали що згадати.
Далі – на Харків. Наступного дня ввечері дістались Попасної на Луганщині, розвантажились у військовій частині, де провели ще одну ніч. Потрібно було їхати в Піски Донецької області, але оскільки там неспокійно, командир роти та ще двоє бійців у повному боєкомплекті забезпечили супровід. У Пісках і Водяному передали всі іменні посилки, зокрема Ігорю Хопті від батьків. З Курахового забрали Юрія Чорногуза з Лукавців, який повертався додому. Знову ніч застала в дорозі. Виїжджаючи на трасу, не помітив вказівник і опинились в Донецькій області за 35 км від так званої ДНР. Розвернулись вчасно…
Не жалкую, що день Ангела зустрів у дорозі. Бо цей Ангел звів мене зі ще одним Василем Зеленським з Попасної, в якого ми ночували. Василь Павлович розповідав жахливі речі, як не раз гради падали на подвір’ї, як одягнені лягали спати, щоб бути готовими забігти у підвал. Те, що пережили ці люди, не дай Боже, нікому.
Я запропонував п. Василю поїхати до нас на Буковину. Дорога була сухою, безтуманною. Тож добралися з Богом. Хотів би сказати, що на трасі в м. Чутове Полтавської області є кафе, господиня якого годує солдат безкоштовно. Тож ми залишили тут ящик закруток. Честь і хвала таким людям.
Хочу подякувати всім небайдужим. Повірте, по телевізору ви бачите одне, в реальності – по-іншому, а солдати кажуть, що не все ми бачимо і дай, Боже, щоб не бачили.
Вход
Регистрация
Галерея
FAQ
