Звіт про охоту на зайця в Житомирській області 17.11.2018.
Передісторія.
Доброго дня шановне панство!
Звати мене Леонід, мені 39 років і я алкого.....

мисливець з досить чималим стажем. Вперше батько дав «шмальнути» з рушниці по зліпленому зі снігу зайцю коли мені було мабуть років 9, не більше. Виховувався я на творах Біанкі, Аксакова, Тургенєва, Спангенберга, Черкасова, з раннього дитинства найкращі спогади це час проведений з вудками на ставку або річці, а пізніше батько почав нас із молодшим братом брати й на охоту. У 1990 році сім’я переїхала з Одеси в благословенне для риболова і мисливця містечко, «українську Венецію» – Вилкове. Згодом був перший чирок…крижень, перший гусь, а потім і фазани, куріпки, зайці, тощо.
З 2002 року постійно мешкаю в Києві, та полюванням займався тільки на Одещині, відвідуючи батьків. Але була в мене заповітна мрія: пополювати на Житомирщині, звідки родом мій батько. Минулого сезону мрія здійснилася. Я знайшов через гугл контакти Коростенського УТМР і здійснив три виїзди (два з них вдалі, з вухатим трофеєм) на омріяну охоту в рідних з дитинства місцях. Що може бути краще чим зимовим ранком крокувати з рушницею, милуючись знайомими краєвидами та передивляючись на снігу історію нічного життя звірів і птахів, дихати чистим повітрям та міркувати де ж міг залягти той заєць! Яке то щастя було в перший виїзд (відмірявши кілометрів 12-15 по снігу в коліно, «мазнувши» два рази вже на граничній відстані та ще й через кущі по вухатому, який пропустив мене, та вискочив ззаду і поки я розвертався в глибокому снігу….) вже в кінці полювання, коли до машини лишалось з кілометр, йдучи по краю сильно забур’яненого поля я побачив підйом дебелого зайчугана, промазав на емоціях першим пострілом метрів з 20, та таки влучив другим вже в чистий угін… І наче й чимало вже зайців добуто, а цей коростенський заєць стовідсотково найцінніший за всю мою мисливську історію (окрім першого в житті звичайно). Коротше кажучи то був найкращий день минулого мисливського сезону та й мабуть року взагалі.
Ну то все приказка була… С середини минулого тижня твердо вирішив здійснити вилазку на зайця. Мої товариши з різних причин відмовилися, тож їду сам, громадським транспортом. План був такий: в три ночі на Кардачах сідаю на електричку, в 7 ранку в райцентрі, купую відстрілку, потім на попутках ще надцять кілометрів до місця охоти. До речі, цього сезону денна відстрілка на пушного коштує в тих краях 250 грн (минулого року – 100 грн).
Коротше кажучи о 8 ранку вже склав рушницю, зарядив її двома набоями «ротвейлу» одинички та сповнений сподіваннями вирушив в путь. Маршрут обирав межею полів і лісу, по порослих травами низинах, невеличких болотах тощо. Десь о пів десятої вийшов на широку галявину дещо підняту над загальним рельєфом і тільки-но подумав, що місце перспективне: трава тут не така густа як навкруги, і зайцю мабуть зручніше переміщуватися як… знайоме різке шарудіння сухої трави праворуч, миттєвий розворот, винос… постріл…ура!! зайця добуто!!! Ну все, тепер не соромно і до жінки з дітьми вертатися і є чим похвалитися перед колегами на роботі. Фото трофея на пам'ять, короткий перекус. По зайцю я закрився, але не вертатися ж додому, ще на годиннику немає й 10 ранку. Пройдуся, подивлюся де цього року озимина посіяна, де переорані поля, а може й лисицю перехоплю. Коротше кажучи гуляв аж до 15 00, три рази форсував ще незамерзлі рівчаки: один раз по бобрячій греблі, раз по згризеному ними ж дереву, а разок знайшов перехід з кількох колод… ноги вбив вщент, повітрям надихався на тиждень наперед, випив літру води (термоса не брав з міркування полегшення рюкзаку) та ще й прийшлось разок напитися прямо з рівчака (вода скінчилася)…упрів так, що гроші в нагрудному кармані мисливського костюму змокли))) Проте яке ж було смачне пиво в сільському воєнторзі куди я врешті решт притопав! Бачив ще одного зайця буквально кілька секунд в густому бур’яні, на межі пострілу….не стріляв. О 19 00 вже був вдома. Ось така видалася в мене охота в минулі вихідні. Дякую за увагу! НПНП!