ДЖИНРозмовляють тіло, серце і мозок:
Тіло: - Текіли хочу.
Серце: - Протестую! Хочу кохання!
Мозок: - Протест відхилено! Я теж хочу текіли.
Цього разу як вже тільки мій мозок не протестував – текіли він не отримав. Про те, що сьогодні йому дадуть на пробу джин, він почув ще на етапі зборів. Віднісся, якщо чесно, скептично. Звик, мабуть, більше до традиції, ніж до експериментів.
Це був дуже вдалий експеримент. Мозок навіть бажав знайти межу, коли ж він відключиться. Не зміг! Джин не дозволив. Занадто був толерантним. М’яким, лагідним, з тонюсіньким ароматом і не квапливістю у своїй нав’язливості.
Кажуть, що не можна бути одночасно веселим, тверезим та розумним. З першої ж спроби джину мій мозок визначив, що бути йому сьогодні веселим і розумним. От тільки спроба дещо забарилася.
Розпочалося з того, що ми вирішили їхати спочатку за водоплавними, а вже потім – на нічліг у поля, щоб зранку перепілок вполювати. Задля цього переклали речі, які не знадобляться, в мою машину, залишили її в найближчому селі, а всі поїхали машиною Петровича.
Я так довго це розповідаю, щоб ви мене зрозуміли: от здобули ми бекаса, і наче б «по крові» у кращих мисливських традиціях, а мені ж іще за кермо? Розумієте, чому я не був в цей час веселим і розумним? Бо був тверезим.
Саме з цієї ж позиції – нерозумного і невеселого – я й не міг зрозуміти Петровича: хіба не можна на полюванні ходити спокійно? Не бігати?
Петрович встиг з собакою обійти периметр і суші і болота. Скиглив, що тяжко, але скоріше, щоб нам дорікнути: мовляв, нам зі своїм настроєм не те що бекаса - качки не бачити.
До речі - про удачу. Щойно хтось із пересічних цікавився – хто ми і що ми, Петрович невблаганним матюком одразу попереджав: «Тільки мовчи! Не смій нічого побажати!». Цього разу без жодних пояснень. Категорично. У пересічного від несподіванки і незрозумілості виривалося з рота якесь «упс», і спілкування закінчувалося.
Я качку бачив. Вірніше, я її спочатку почув. Справжній крижень. Серце залопотіло від того, як він залопотів крильми. І враз стемніло…
… Нагодувавши неябияк комарів, скоріше хотілося до вогнища, до тепла і спілкування. Дуже хотілося стати веселим і розумним, а не…
О, який же був джин! Кожен його ковток теплом збагачував не тільки зсередини, а розливався і по шкірі. Петрович, у своїх традиціях, думав спробувати взяти трішки для дезінфекції посуду, на що від мене почув те саме: «Не смій!», яким попереджав пересічних.
Джин – вершина майстерності! Дякую, майстре, за доставлену насолоду. Я за ним сумуватиму. Я навіть текілу деякий час не вживатиму, щоб залишити враження.
І вам, друзі, дякую.
Джину вистачило години до другої ночі, а потім він залишив по собі тільки дух, яким підсвічував все, що наливалося після нього в чарки.
Я ж кажу: чарівний!
Вход
Регистрация
Галерея
FAQ
