Форум ОХОТА и РЫБАЛКА

НАВІК

Я стримую себе – від злоби й зла,
Стискаю відчайдушно в пальцях нерви –
На душу щоб мелодія лягла,
Допоки черви плоть не перетерли.

Позбав мене, мій Господи, від чвар,
За благодать сприйняти дай турботи,
Звільни від мракобісієвських чар,
Щоб замість нервів пальці брали ноти.

Весна. А за вікном – сніги, сніги,
Новини, а не вірші – в телефоні.
Снігами замело все навкруги,
Сніги припорошили навіть скроні.

Здається, світ увесь захолодів:
Не вперше і, мабуть, і не в останнє.
А був же час – були ми молоді
І нам було спекотно від кохання.

Замріяні, закохані й смішні
Ми ніч за день – і навпаки, сприймали.
У серці, Господи, залиш навік мені
ЇЇ – мою натхненну і кохану.

(с) Ovod

Володя супер! С твого дозволу,с твоим авторством запощу на ФБ, люді повинні читати твої вірші

Володя я в захвате!!! Я очень жду твои вiршi
Чiтаю завжди по декiльку раз!

А я дружині переслав...
ми часто разом перечитуєм.
Це рядки, що йдуть від серця, подекуди так наче твої думки.
І сьогодні, на жаль, отакий стан...

Дякую, мої друзі!
Не дай вам Бог відчути, як народжуються вірші!
Але дай мені Бог мати друзів, заради яких я - оту душу свою продажну віддам чортам)))))
майже в риму))

Тому i вiршi такi, бо iдуть с самого сердця

Друже, зворушливо....
Дякую!

в очередной раз убедился, что не знаю как писать слова благодарности Володе за его стихи. Все, что не пишу, получается банально и плоско. А ведь так нельзя. А передать словами то, что чувствуешь, не всегда получается. Ото и выходит банальное супер, класс, спасибо и тд..
Но, как бы там ни было, спасибо от всей души, Володя

Дело в том, что , может и переживаний, эмоций, чувств не меньше , чем у Володи. А писать.... "понимаю, но сказать не могу..."
Это дар.

Відведи...

Вже й сніг розтанув в мить одну - незримо,
Вже й подих не стискає морозець,
А я у слові знов шукаю риму
Ту саму, що торкається сердець.

Ту саму, що здіймає в піднебесся,
Ту саму, що в мелодію складе,
Шукаю - хоч на мить нехай воскресне,
Та моя рима до мене не йде...

...Знов рік минув... Вже відстає свідомість...
Весілля відгуляла дітвора...
І радість стала іншою, натомість.
Чи вже про інше думати пора?

Як завжди в долі ти себе знаходиш,
Як кажуть мудрі: кожному - своє.
Але хоч раз відчути дай свій подих:
Нехай твоє - то буде і моє!

Я лиш дотично, знаючи, що знаю...
Я знаю, що молила ти завжди...
Прошу тебе я, Господи, благаю:
Всі біди ти від неї відведи..

(c) Ovod

Ти знову попав мені особисто у настрій і став у нагоді.
Дякую, брате, за те, що ти є такий!
Але живеш ти з оголеними нервами...
Бережи себе!

браво, Володя!
Я вообще не понимаю, как люди такие. как Володя, вообще живут в нашем мире. Ведь правильно говорит Петрович - это жизнь с оголенными нервами, иначе ведь не почувствуешь..Но так жить долго не получается..и наверное поэтому поэты долго не жили.
Володь, ну ты это, лучше живи дольше Лучше будем Семеновича возле костра перепевать

Дякую, друзі)
Дуже приємні ваші слова, тільки не перебільшуйте.
Мені до поезії ще, як до неба рач..., тобто, навколішки.
Єдине, що правда - дійсно, деякі нерви оголені, але нехай то поки що не стане історією. Я ще в поле хочу...

КОТИКИ

Безкінечна зима. Та за нею все ж буде літо.
А весна? А весна – та за мить промайне
Лиш залишить на спогад коханій весняні квіти
І мені у віконце, нагадуючи, підморгне.

Ні, не квіти - а котики на підвіконні.
Такі ніжні й м'якенькі, неначе твоя щока
І про серцебиття нагадає мені безсоння,
Коли вперше твоєї торкнулась моя рука

У безсонні й згадаю, як швидко весна минає,
Як літа пролітають в буденності сприйняття
Та як котики пахнуть весною - так я кохаю
Так кохаю, щоб раз і вже потім - на все життя.

І у нашому цьому житті підростатимуть діти.
І радітимуть літу, і осені і весні
Наші котики, радість і наші чарівні квіти -
Наші діти, тобою даровані вже мені.

(c) Ovod

Це ж треба, наче вчора ще малий у пелюшках лежав, а зараз вже козак такий.
А вірші як завжди проникливі, змушують поринути у спогади...

Треба буде подивитись як вони вже розпустились, бо кожної весни ламаю коханій котики.
А в мене вже смородина цвіте...