Форум ОХОТА и РЫБАЛКА

Как он смотрит на тебя!
И сколько любви к нему, читаю между строк твоих

Сергей Плотов

Ангелы проживают
в своих облаках роскошных.
Дотуда не докричаться.
Оттуда не дозвониться.
А радость они посылают
людям в собаках и кошках.
В собаках быстрей доходит.
В кошках дольше хранится.

МУЗИКА ДОЩУ

Падав дощ. Знову й знову, вже вкотре.
Не частять так весняні дощі.
Йшов для мене він — він мій непотріб
Вимивав із сухої душі.

Буцімто, як тобі це не треба,
То і далі черствій — не дивись,
Як травневе блакитніє небо,
Як бузок на деньочок розкривсь,

Як черемха у лузі вдяглася —
Білий вельон, постава струнка.
І в кого вона тільки вдалася,
Неймовірної вроди така?

Падав дощ — налаштовував вітер.
Той, по-темному, хмару рядив,
Зі щетини краплини лиш витер,
Щоби знов вони впали туди.

Щоби крапля, мов щира сльозина,
Нагадала про давні часи,
Де прозорих метеликів дивних
У блакитнім повітрі краси

Ми з тобою стрічали. Де трави
У смарагдовий вкрилися піт.
Де були ми позбавлені правил
Що скарбничкою складені літ.

Падав дощ. Майже кожної днини
Серед травню, та справа утім, -
Травень - парубок, але ж дитина,
Щоб самому боротися з ним -

З цим дощем. Це щоб ми почекали
Може задум? А чом би і ні?
Щоби трішечки не поспішали
Кров відчути у жилах весни?

Все це буде пізніше, а поки...
Поки ллє, поки дощ ще не вщух -
Віднайди подарований спокій
Серед музики цього дощу.

(с) Ovod

Як завжди дуже душевно.

і душевно й щемно, так стрімко летить час.
Незчулися й коли ця весна промайнула.

...З цим дощем. Це щоб ми почекали
Може задум? А чом би і ні?
Щоби трішечки не поспішали
Кров відчути у жилах весни?

теж деколи пописую)

Не варто нікому давати надію.
І я це чудово завжди розумію.
Не варто нікого впускати у душу.
І це усвідомити якось я мушу.
Не варто нікому давати поради.
Бо люди у них не знаходять розради.
Не варто повчати людей як їм жити.
Щоб потім даремно про це не тужити.
Не варто в житті нікого дурити.
За це інколи можуть просто убити.
Не варто ніколи нікого судити.
Бо сам ти не знаєш як міг би вчинити.
Не варто людині в лице посміхатись.
А потім отрутою в спину плюватись.
Не варто ніколи ділитись журбою.
Нікому не треба, вони не з тобою.
Не варто тримати у душі зло.
Нікому ніколи це не допомогло.
Багато речей не варто робити.
Але для чого тоді взагалі жити?

Юра, нема слів!
У мене зараз саме такий настрій.
Дякую!

Дуже сподобався вірш, особливо ці строчки:


а з ціми словами згоден на 100%

Дякую за відгуки, колеги! Приємно!

Теж зачепило...

* * *

Десь за обрієм, наче в мареві,
Сонце бавилося із хмарами,
Розважалося як могло:
То порине в хмарину темряву,
То замружиться й ледве жевріє,
Вистиркаючись лиш чолом.

Хмари ж купою, як за згодою,
Наганяють страху негодою -
Громом, блискавками, дощем.
Обертають довкола долами,
Одна з другою ходять колами,
Підбадьорені вітерцем.

Попід вечір, проте, стомилися,
У дощах своїх розчинилися,
І розбіглися хто куди.
Шлях Чумацький - володар простору
На появу чекає в озері
Віддзеркаленням у воді.

Ароматами дихаю, росами...
І коли я ногами босими
Поверну на Чумацький Шлях -
Він мені має то віддячити:
Полечу, щоб з небес це бачити,
Загубившись в його зірках.

(c) Ovod

Кілька разів перечитав, але щось не зовсім зрозумів м закладену думку.
Спробую ще завтра, можливо втома заважає.

СОН - ДРІМОТА
(фантасмагорія)

Ніч глибин розкрила небеса,
Сон мій десь у них гуляє з вітром.
Нагуляється – повернеться назад,
Вже коли розвидніє від світла.

Сон тоді лиш, знай, бере своє -
Тягарем спускає на повіки.
Марево-оманливою є
Сон-дрімотна втіха споконвіку.

Втіха пригойдає, обійма,
Пестячи всю ніч періодично.
А під ранок сплутає, трима
У своїх обіймах міцно-міцно.

До обіймів цих - ти вільний птах,
Поринаєш в простору безодню
Без обмежень в діях і думках,
Як в святій обителі Господній.

Там дитини щирий чуєш сміх –
І радієш мудрості кровини.
Цим насолодитися - не гріх,
Гріх – свою не звідати дитину.

Якщо пам'ять чистую зберіг -
Розмовляєш, наче з Богом, з татом.
Уявляти тата - то не гріх,
Гріх – цього в душі не відчувати.

В райськім сні-саду твоя цвіте
Квіточка єдиного кохання.
Чисте те кохання і святе -
Так, неначе вперше і востаннє.

Хочеться плекати з сил усіх
Квіточку, найкращу в білім світі
Найпрекраснішу кохати - то не гріх
Уві сні й в буденності щомиті.

Вірний пес твій поглядом стріча,
Відданим, яких і не буває.
Розчиняє у своїх очах,
Мов, за все, за все тебе прощає.

І душа літати поспіша,
Так, неначе знову оживає.
Чистая, смиренная душа
З грішми у кишенях не літає.

Сон - дрімота, все ж, тобі пора,
Йди собі, де тебе зачекались,
Лиш залиш із-під цього пера
Мою душу, щоб завжди літала.


(с) Ovod

Красива мова, сказала Т.
Пів на дванадцяту, а ми читаємо твої вірші...
Часу на сон не шкода, бо вони того варті

Дякую, мої рідні.

Ви, очевидно, теж в напівдрімоту хочете, раз не засинаєте.)