Пару слів про свої враження...Ех, ма, так притомився з дороги після рибалки, що нікуди вже не хотілось, нічого не бажалось
Было солнце, было лето и куда всё денешь это?
Сидя в кресле с кружкой пива, второй том читал лениво...Внуков попросил меня пока не тревожить...
Та дзвоник від друга змусив мозок запрацювати.
А працювати було над чим, було...
Друг хоче просто полювання без столу, без чарки, без готування їжи, але постріляти,
вірніше навіть не постріляти, а побачити дичину, щоб вона літала, а не скакала по воді.
У принципі все можливе, треба тільки домовитись за відстрілки.
Добре, що ми живемо в епоху суцільної телефонізації всєй страни.
На Вайбер матроску, я далі, залишилось тільки перетнутись в угіддях та отримати відстрільну картку.
Час, що лінькувато рахував кожну секунду, раптом як з цепу зірвався і полетіли години як телефонні стовпи на шаленій швидкості.
А що робити? Якщо друг не втримався та приїхав у місце зустрічі на годину раніше?
Хапаю собу та, ой, що значить хапаю? Вони до мене так прилипла, що тільки й чекала команди на старт.
У машині опинилась раніше за мене.
Мчимо назустріч ласкавій вечірці, гадаю як воно буде та з чого почати.
30 км як дві зупинки на метро!
Ось і Друг, на своєму авто чітко на вказанному місці.
Вирішую не бити його машину по бакаям та баюрам, кидаємо речі в мою та вперед!
Обганяю всіх і раптом "Йой! Забув телефон у машині..."
Бля, що робити? Вертача це ж невдача, я навіть коли ружжо забув не вертався!
Та заради Друга плюю на забобони!
Розворот і назад, ось машина, ось слухавка, давай, давай!
Приїхали на луки, а там зовсім інша атмосфера, інше повітря, скрізь вода, болото...
Зовсім нема такої виснажливої спеки, що зараз дає прикурити в місті.
Швидко перевдягаємось... Оп-па, нежданчик!
Чомусь пригадався Ромчик Домінік у своїх моднячих туфлях у В.Кручі.
Тут берці, але ж які нафік берці у болоті?
Як бути? Порився у бардачку та знайшов чобітки, хоч вони й на мою ногу, трошки завеликі,
але ж зате не будуть тиснути та натирати ноги.

Все, готові до полювання, коротко за ТБ та план наших дій.
У мене заброди то я піду по болоті, а ти йди по краю трошки попереду й чекай на хитрого бекаса.
Ovod писал(а):
Бо бекас така пташка, що встигаєш часом лише очима провести після підйому і завжди уходить від тебе завчасно.
Ось вже йдемо і... Трясця твоїй матері!
Піднявся бекас, далеко, але пішов прямо на нас, мені в лобову атаку та так низенько,
що бачу його приймач повітряного тиску й широко розплющені очі.
Коли підняв рушницю то він був прямо переді мною і мої постріли, зроблені поспіхом, звичайно ж не принесли очікуваний результат.
Бекас гучно гекнув, сказав щоб я або стріляти навчився, або купив собі щось таке цкібовське, що саме стріляє, саме влучає.
От шибеник!
Питаю Вовчика, чому не стріляв?
А він каже, що милувався бекасом, бо ніколи не бачив його так близько і не хотів влучити.
Я його розумію, але...
Щось далі пішло не так, що не налітає стріляю та ще й по два або й три рази і все у небо.
Нарешті вибиваю одного чирка, той потягнув і впав метрів за 80, чалапаю по болоту до місця падіння і...
мало того, що глибоко та ще й кушурі...

Шукали, шукали, дарма, і глибоко і навіть сліду нема...
Йду далі, бо стояти не можу і тут бачу летить на мене чирок і невисоко, мабуть хотів десь тут примоститись,
я аж присів, наскільки дозволяла вода, ось ближе, ближче і раптом позаду ба-бах!
Мій чирок робить разворот на 90 градусів вправо і пішов на ліс...
Тут другий ба-бах!
Повертаюсь на зад і бачу як високо у небі ганчіркою перекидаючись падає чирок.
Ура, є!
Радію за друга як дитина, бо в мене вже є рахунок, а він так хотів.. і ось він, перший!
Кричу, щоб запримітив орієнтир та не втрачав, бо поки ми дочалапаємо то зовсім темно стане.

А темрява реально, як ковдрою вкрила болото і геть нічого не видно.
Тільки місяць, величезний такий, наче помаранчевий жовток на маленькій закопченій сковородці потихеньку вилазив за деревами...
Добре, що у кишені завалявся хоч якийсь ліхтарик то можно було проводити пошуки збитого...
Але, але, але...
Все добре підсвічено, а його наче корова язиком злизала, проте я ж бачив, що корови пройшли трошки раніше і значить він десь тут є.
Але де?
Перелопатив з Вікусею все болото, розширив пошуки навіть далі чим можно, а його нема.
Кажу, що мабуть він підранок?
-
Та ні, я бачив як він ляпнув об воду!Знов і знову прочісуємо болото... Катма!
Виходимо, з пригодами, бо хотів перенести Вовчика і не подумав за чоботи, що вони трошки завеликі йому по нозі
Ovod писал(а):
...а, по-друге, це були його чоботи, а не мої, з його сорок восьмим розміром. От він достойно мене з них і витягнув.
Навіть, без найменшого спротиву! І знесилено поставив у те ж болото, але вже без чобіт.
Чоботи не прийшлося так довго шукати, аніж чирка.
Вирішую ще раз пройти все від місця пострілу і до падіння...
НЕ-МА-Є!
Переходжу болотце щоб вийти на сухе і помічаю як втомлена від пошуків Вікуся стала й почала нюхати,
сьорбаючи носом воду... витяглась у струну, потягла, потягла у кушурі, стала кружляти, плаває, плаває...
Ось уже й мілина, а я не бачу що там, проте розумію по поведінці, що йде по сліду підранка.
Вискакує у густу траву і там швидко закопується.

Розумію, що догнала, але не бачу, проте даю команду принести і...
Ось!

Друже, є твоя здобич, є!
А Віка наче відчуває і не дає мені, а несе до нього... проте і йому не зразу віддає.
Воно й зрозуміло, хвилин 40 шукали поки знайшли!
На мені і штани і футболка мокрі від поту так, що хоч бери та викручуй, але! Але!
Ми не дали пропасти здобичі, ми знайшли першу збиту Другом у цьому сезоні і хоч часу намарнували,
проте свою порцію кайфу отримали. Це була помилка чирка, що він вийшов на мілину, бо у воді вона б його до ранку ловила.
Хоча, може це не його помилка, а її майстерність?
Пару фото й додому, бо сил вже нема.

Дякую тобі, друже, за компанію, дякую за емоції та за те, що ти є такою людиною для якої і спанієлєм попрацювати не в тягар.
З полем тебе, та початком сезону 2018!
Ми ще пополюємо, було б тільки бажання!