Форум ОХОТА и РЫБАЛКА

Вчера стояла канонада,мисливці перепела брали и не плохо(Ник.обл).В воздухе пахнет осенью...)))

Чудная пора настает,особенно для интересных охот,и виды охот увеличиваться с приходом осени,просто красота.Да и поднадоела жара порядком,намного приятнее прохладным утром пройтись в поля,да и у костра вечерком осенью с наступлением прохлады после жаркого дня,гораздо приятнее посидеть у коста с друзьями,не комарика тебе,просто замечательно.

БЕЗ ЧОБІТ

Якщо чесно, то я вже думав про себе як про досвідченого мисливця. А що? Рушниця є. Яким дробом качку добувати – теж знаю. Влучати не вмію, але то не головне для мене. Головне, що маю відчуття мисливської вдачі. І товариша, з яким полювання – щастя. А товариш має собаку, котра те щастя втілює нам обом. Ви думаєте, що мисливська собака мусить тільки здобич відшуковувати та подавати? Виявляється, що наша може ще й дров принести, коли ми з товаришем замріяно насолоджуємся теплом нічного полум’я і підніматися – ну зовсім не бажаємо.

Я вже передбачаю, що багато хто з вас подумав про мою мисливську вдачу: мовляв, хизується. Маєте рацію. А як інакше можна думати про мисливця, який іде в болото полювати, не маючи не те, що запасних шкарпеток, а взагалі – чобіт? Хизується ото намастиченими берцями, наче думає, що бекас налітатиме на їх блиск.

З погляду друга Івана мені стало все зрозуміло: в його очах так і читалося: «Ти точно на полювання приїхав?» Іван іронічно негайно зняв свої чоботи:
- Тримай! Зараз шкарпетки ще знайду.

- А ти? – я почав віднікуватися, наче виправдовуватися, буцімто, у мене є насправді чоботи, я їх просто в селі залишив. Це стало виглядати ще комічніше: коли в селі? Двадцять сім років тому, коли на тракторі працював?

- У мене є заброди, - каже Іван, і доповнює: - Ти тільки у чоботах не біжи, бо загубиш. Як не як, сорок восьмий розтоптаний розмір.

Вдягаю зніяковіло його чоботи, а самому хоч крізь землю хочеться провалитися. Зібрався, називається, той, що вважає себе досвідченим.

Надворі вже вечоріло. Задушливе серпневе повітря вже зрідка розбавлялося більш прохолодним вечірнім подихом з лісу та з води. Здаля почулися перші постріли, а в мені народжувалися два протилежні відчуття: кортіло скоріше бігти в ці невеличкі болітця, що нас оточували, а з іншого боку – хоч на хвильку хотілося зупинитися і насолодитися справжніми краєвидами, справжнім хвилюванням, врешті - справжнім полюванням. Не ображайтеся на мене ті, хто вважає, що справжнє було на відкритті. Можливо. Але для мене там головне – свято, а тут – процес.
Отак і стою вкопано і замріяно, і рот мій від подиву розкривається ще більше, тому що саме в цю хвилину на мене налітає впритул бекас, опустивши свій дзьоб у напрямку мого рота, і якби не два постріли Івана, то ми з бекасом і не зрозуміли б, що це було.

- Ти чому не стріляв? – не зрозумів мене і Іван.

Що мені було йому сказати? Що все життя мріяв зустрітися з бекасом поглядами? Розповідаю байку, як вам зараз, що мріяв розтягнути задоволення на весь вечір, а не добути в перші хвилини і більше не хвилюватися. Собака від такого мого виправдовування каталася по землі від сміху.

Ми пішли вже в повній екіпіровці за іншими враженнями, витоптуючи луги та болітця. Канонада пострілів наростала. Перше наше коло обходу найближчих перспективних місць результатів не дало у вигляді добутої дичини, але декілька підйомів бекасиних зграйок на тлі рожевого вечірнього неба і величезного повного місяця, що повільно піднімався з горизонту, все більше утверджувало відчуття сьогоднішньої мисливської вдачі. Я вже не сумнівався, що щось буде.
Останні два десятки хвилин ми вирішили провести стоячи в різних місцях в очікуванні того самого льоту. Знаючи, як швидко стемніє і як швидко все закінчиться, я захвилювався ще більше. Адже, для результату промахи вже недопустимі. Вони можливі, тільки помилка може вартувати чергового розчарування у власній недолугості.

Навкруги стемніло. Обриси пар чи трійок чирків можна було побачити вже тільки на фоні ще не зовсім темного неба, а бекаси дали нам зрозуміти, що сьогодні їх перемога, а не наша.

Місяць піднімався все вище і з величезного і блідого ставав малим і яскравим. Періодично то я Івану, то він мені вигукували: «Пильнуй», але кожен постріл відлунням декілька разів відзивався десь далеко у лісі і приносив тільки розчарування.

Краєм ока я його все-таки побачив – чирка-одинака, який теж, мабуть, як і я вже осліп і налітав прямісінько на мене. Здавалося, що моя мушка в рази більша за нього, але я вже мушку з нього не зводив. Супроводжував до власного відчуття, що час стріляти, трішки обігнав і натиснув на спуск. Склалося враження, що чирок від несподіванки завмер на місці. Другий постріл змусив його відправитися у вертикальне піке і впасти на невеличке плесо води.

- Він упав! Вітаю, друже! – голосно вигукнув Ваня. Йому, мабуть, цікаво було спостерігати за цією картиною, а ще йому, мабуть, приємно було радіти за мою вдачу більше, ніж за свою.
- Запамятай місце, куди впав. - Ми йдемо!

Немає нічого простішого! Я стояв, не рухався, і встромив погляд виключно у невеличкий кущик на воді, за яким впала моя здобич. Я був упевнений, що справа зроблена, і для нашої собаки знайти і подати здобич – то буде найлегше і найприємніше з її роботи.

Іван вже майже підійшов до місця падіння з іншого боку. Я стояв в очікуванні похвали і компліментів для собаки, але їх не послідувало. Чулося тільки якесь бурмотіння від Івана і тяжке витоптування болота.

- Ти точно впевнений, що тут? – це запитання, яке вмить стерло самовдоволену посмішку з мого обличчя.

- Так, - відповідаю, сподіваючись, що все-таки зараз вони знайдуть.

Через п’ять хвилин, розрядившись, сам підхожу ближче і все більше розумію про марність пошуків. І кущ, за яким впав чирок, був зовсім не маленьким. І води майже в пояс разом з грязюкою. Телефонний ліхтарик годі вже й вмикати, коли на величезному, як виявилося, болотному плесі кожна напівтінь - під підозрою. Тільки як до неї дібратися, коли навіть собака водою захлинається, вскочивши у чергову глибоку яму.

Півгодини пошуків виснажили всіх фізично, а мене - ще й морально. Надія згасла, як останній промінчик сонця у темному небі. І навіть рясні зорі і той самий яскравий місяць зовсім не були нам помічниками. Мисливець, вдачею якого я щойно хизувався, тобто я, був у величезному розпачі. Друг, вщент мокрий від поту, і знесилена собака шукають мою здобич, а я на іншому березі нічим допомогти не змозі.

- Іване, облиште, пішли додому збиратися, – промовляю, сам не свій. – Нема вже надії, хіба ж не видно?

Іван теж це розуміє, починає потихеньку вибиратися з того болота, аж раптом: неймовірно! Собака завмерла, двічі чмихнула носом і на команду хазяїна «Подай», у що він і сам не повірив, тонучи і вистрибуючи з того болота, принесла йому у руки того самого чирка. Неймовірно! І зовсім не з того місця, де він падав.

У мене всередині все клекотіло. Від справжнього полювання. Вдалого, як виявилося. Від радості, що дичина була не просто вбита, а здобута. Від переповнених емоцій до мого друга та собаки.

Я кинувся навпростець до них, і тут же почув Іванове грізне: «Стій! Тут болото!»

Навіть у темряві відчув, що вода ось-ось переллє через край чобіт. Іван пішов назустріч, і не встиг я опам’ятатися, як він згріб мене в оберемок, сподіваючись перенести ці декілька метрів.

Ну що вам сказати? По-перше, він все-таки знесилив, а, по-друге, це були його чоботи, а не мої, з його сорок восьмим розміром. От він достойно мене з них і витягнув. Навіть, без найменшого спротиву! І знесилено поставив у те ж болото, але вже без чобіт.

Чоботи не прийшлося так довго шукати, аніж чирка.

Але щастя ж не в чоботах, вірніше - в їх відсутності.
Правда?

© Ovod

C полем, мужики.

Это пять!!! )))) "От він достойно мене з них і витягнув. Навіть, без найменшого спротиву! І знесилено поставив у те ж болото, але вже без чобіт." (с)

Гарний звіт. Емоціх...
З болотом!

Как всегда, отличный отчет. Поздравляю с супер выходом!

Володя!!!

Я наче заново пережив учорашнє полювання...
Дякую, брате, вмієш так подати матеріал, що його хочеться читати й перечитувати.
Не дарма ТВ сказала, що ти не тим зараз займаєшся, писати твоє призвання.
З полем, чирком та вдалим відкриттям сезона 2018!

П.С. А Кукуся дома зїла свою порцю телятинки й сиділа біля мене вже ніяка...



Дякую тобі, рибуся, що ти в мене є!

Пару слів про свої враження...


Ех, ма, так притомився з дороги після рибалки, що нікуди вже не хотілось, нічого не бажалось
Было солнце, было лето и куда всё денешь это?
Сидя в кресле с кружкой пива, второй том читал лениво...
Внуков попросил меня пока не тревожить...
Та дзвоник від друга змусив мозок запрацювати.
А працювати було над чим, було...
Друг хоче просто полювання без столу, без чарки, без готування їжи, але постріляти,
вірніше навіть не постріляти, а побачити дичину, щоб вона літала, а не скакала по воді.
У принципі все можливе, треба тільки домовитись за відстрілки.
Добре, що ми живемо в епоху суцільної телефонізації всєй страни.
На Вайбер матроску, я далі, залишилось тільки перетнутись в угіддях та отримати відстрільну картку.
Час, що лінькувато рахував кожну секунду, раптом як з цепу зірвався і полетіли години як телефонні стовпи на шаленій швидкості.
А що робити? Якщо друг не втримався та приїхав у місце зустрічі на годину раніше?
Хапаю собу та, ой, що значить хапаю? Вони до мене так прилипла, що тільки й чекала команди на старт.
У машині опинилась раніше за мене.
Мчимо назустріч ласкавій вечірці, гадаю як воно буде та з чого почати.
30 км як дві зупинки на метро!
Ось і Друг, на своєму авто чітко на вказанному місці.
Вирішую не бити його машину по бакаям та баюрам, кидаємо речі в мою та вперед!
Обганяю всіх і раптом "Йой! Забув телефон у машині..."
Бля, що робити? Вертача це ж невдача, я навіть коли ружжо забув не вертався!
Та заради Друга плюю на забобони!
Розворот і назад, ось машина, ось слухавка, давай, давай!
Приїхали на луки, а там зовсім інша атмосфера, інше повітря, скрізь вода, болото...
Зовсім нема такої виснажливої спеки, що зараз дає прикурити в місті.
Швидко перевдягаємось... Оп-па, нежданчик!
Чомусь пригадався Ромчик Домінік у своїх моднячих туфлях у В.Кручі.
Тут берці, але ж які нафік берці у болоті?
Як бути? Порився у бардачку та знайшов чобітки, хоч вони й на мою ногу, трошки завеликі,
але ж зате не будуть тиснути та натирати ноги.



Все, готові до полювання, коротко за ТБ та план наших дій.
У мене заброди то я піду по болоті, а ти йди по краю трошки попереду й чекай на хитрого бекаса.



Бо бекас така пташка, що встигаєш часом лише очима провести після підйому і завжди уходить від тебе завчасно.
Ось вже йдемо і... Трясця твоїй матері!
Піднявся бекас, далеко, але пішов прямо на нас, мені в лобову атаку та так низенько,
що бачу його приймач повітряного тиску й широко розплющені очі.
Коли підняв рушницю то він був прямо переді мною і мої постріли, зроблені поспіхом, звичайно ж не принесли очікуваний результат.
Бекас гучно гекнув, сказав щоб я або стріляти навчився, або купив собі щось таке цкібовське, що саме стріляє, саме влучає.
От шибеник!
Питаю Вовчика, чому не стріляв?
А він каже, що милувався бекасом, бо ніколи не бачив його так близько і не хотів влучити.
Я його розумію, але...
Щось далі пішло не так, що не налітає стріляю та ще й по два або й три рази і все у небо.
Нарешті вибиваю одного чирка, той потягнув і впав метрів за 80, чалапаю по болоту до місця падіння і...
мало того, що глибоко та ще й кушурі...



Шукали, шукали, дарма, і глибоко і навіть сліду нема...
Йду далі, бо стояти не можу і тут бачу летить на мене чирок і невисоко, мабуть хотів десь тут примоститись,
я аж присів, наскільки дозволяла вода, ось ближе, ближче і раптом позаду ба-бах!
Мій чирок робить разворот на 90 градусів вправо і пішов на ліс...
Тут другий ба-бах!
Повертаюсь на зад і бачу як високо у небі ганчіркою перекидаючись падає чирок.
Ура, є!
Радію за друга як дитина, бо в мене вже є рахунок, а він так хотів.. і ось він, перший!
Кричу, щоб запримітив орієнтир та не втрачав, бо поки ми дочалапаємо то зовсім темно стане.



А темрява реально, як ковдрою вкрила болото і геть нічого не видно.
Тільки місяць, величезний такий, наче помаранчевий жовток на маленькій закопченій сковородці потихеньку вилазив за деревами...
Добре, що у кишені завалявся хоч якийсь ліхтарик то можно було проводити пошуки збитого...
Але, але, але...
Все добре підсвічено, а його наче корова язиком злизала, проте я ж бачив, що корови пройшли трошки раніше і значить він десь тут є.
Але де?
Перелопатив з Вікусею все болото, розширив пошуки навіть далі чим можно, а його нема.
Кажу, що мабуть він підранок?
- Та ні, я бачив як він ляпнув об воду!
Знов і знову прочісуємо болото... Катма!
Виходимо, з пригодами, бо хотів перенести Вовчика і не подумав за чоботи, що вони трошки завеликі йому по нозі

Вирішую ще раз пройти все від місця пострілу і до падіння...
НЕ-МА-Є!
Переходжу болотце щоб вийти на сухе і помічаю як втомлена від пошуків Вікуся стала й почала нюхати,
сьорбаючи носом воду... витяглась у струну, потягла, потягла у кушурі, стала кружляти, плаває, плаває...
Ось уже й мілина, а я не бачу що там, проте розумію по поведінці, що йде по сліду підранка.
Вискакує у густу траву і там швидко закопується.



Розумію, що догнала, але не бачу, проте даю команду принести і...
Ось!



Друже, є твоя здобич, є!
А Віка наче відчуває і не дає мені, а несе до нього... проте і йому не зразу віддає.
Воно й зрозуміло, хвилин 40 шукали поки знайшли!
На мені і штани і футболка мокрі від поту так, що хоч бери та викручуй, але! Але!
Ми не дали пропасти здобичі, ми знайшли першу збиту Другом у цьому сезоні і хоч часу намарнували,
проте свою порцію кайфу отримали. Це була помилка чирка, що він вийшов на мілину, бо у воді вона б його до ранку ловила.
Хоча, може це не його помилка, а її майстерність?
Пару фото й додому, бо сил вже нема.



Дякую тобі, друже, за компанію, дякую за емоції та за те, що ти є такою людиною для якої і спанієлєм попрацювати не в тягар.
З полем тебе, та початком сезону 2018!
Ми ще пополюємо, було б тільки бажання!

З болотом!

Знайдіть відмінності.


Дякую, Іване Петровичу, за чудові враження.
Дякую, друзі, за відгуки

то я примерял новые очки ( в руках) и смотрел как лучше видно в них или без них.
До речі, гімно повне! Ніякого просвітління не побачив.
цікаво, від дробу вони так само захищають як "просвітляють"?

Володя, давно я так откровенно не ржал, читая про вытянутое из сапог тело друга )))) Рассказ просто чудесный. Очень теплый и дружеский.
Только ты это, тогось, ну кагбы меньше толерантности, а то тут народ суровый ))


Петрович, спасибо за отчет С хорошей охотой вас !

З неперевершеними враженнями Вас!

Та що вже мені боятися.
Я хотів залишити приємні враження про себе.
Нахерячився.
Залишив незабутні.

Будь-яка суворість мене вже не турбує