Форум ОХОТА и РЫБАЛКА

теж інколи щось калякаю.

Зустріти світанок, дивитись на сонце.
Постукати променем в твоє віконце.
Збудити цілунком і міцно обняти.
Підняти на руки і в танці кружляти.
Тулити до серця, говорити дурниці.
Я знаю, ти віриш в мої небилиці.
Вдихати твій подих і запах волосся,
Яке має колір пшениці колосся.
Забутись з тобою, забути про все,
Зараз ти поруч, а решта мине.
Я гріюсь тобою і серце живе,
Триматиму міцно. Не впущу тебе.

Дякую, що тонко відчуваєте, пишете і ділитеся.
Сенс (відчуття) передані і при прочитанні зрозумілі.
Діліться ще, будь-ласка.

Але у мене виникла одна незрозумілість. Логічно, що під "Не впущу тебе" малося на увазі - Не упущу, не випущу. Так?
Якщо так, то саме у цьому випадку слововираз може трактуватися, навпаки, як антонім, тобто "Не дозволю проникнути".
Причому, саме в цьому розумінні вживаність "не впущу - не дозволю" набагато ширша, ніж "не впущу - в сенсі "не упущу, тобто - збережу, затримаю".
Отже, "не впущу" читається скоріше, як антонім. Краще, мабуть, спробувати пошукати аналогію.

Десь приблизно:

Я гріюсь тобою і серце живе,
Триматиму міцно. Зігрію й тебе.

чи будь-які інші варіанти, головне - уникати можливого протилежного тлумачення.

Але головне - все чудово, чекаємо продовження.

Не впущу з рук) я філолог за першою освітою, інколи застосовую всякі різні слова, аж потім ходжу в СУМ дивитись чи таки вони правильні. Зараз ще один покажу. Сподіваюсь шуму не буде) дякую за відгук, ваша думка важлива!

теж якось написав нещодавно. читайте, критикуйте, я так бачу. в політичні дискусії не вступатиму, якщо комусь щось не пасує. вибачте Пафосний звісно вірш, але)

Я нікому нічого не винна,
Не викручуйте ви мої руки.
Я нікому нічого не винна,
Не викльовуйте очі, мов круки.
Знову рвуть моє тіло на шмаття,
Тягнуть звірі мене на багаття.
Замість вдячності -
В спину прокляття...
Те, що мали, ви не цінили.
Знову тупістю все погубили.
Мову, віру на хліб не намажеш
І гостям для хвальби не покажеш.
Три століття ішли до свободи,
Та нема на свободу вже моди.
Їсти й пити лише ви бажаєте
І країну поволі втрачаєте.
Якщо б в школі навчили історії
Не втрачали б тепер території.
Бо історія йде по спіралі,
Ждуть попереду біди й печалі.
Жаль, для більшості я просто країна.
Лиш для меншості - Україна.

Друже, я не сказав, що це неправильно, я кажу лише, що воно може трактуватися і так і так, але протилежне трактування читача якраз і збиває з розуміння.
Автор може писати вірш так, щоб змушувати читача додумати, але навряд чи автор мав на увазі додумати в протилежному напрямку. Погодьтеся, що не впущу тебе і не впущу тебе з рук може мати різне значення
Прийміть мої слова як щиру повагу, я жодним чином Вас не поправляю.

За другий вірш - уклін Вам і щира подяка. Там я не побачив пафосу - там справжній біль. І він співпадає з моїм.

Так я ж спокійно відреагував і сприйняв як настанову, а не докір. Ваш досвід, порівняно з моїм, в кільканадцять разів більший. Мені приємно

Тримайтеся і творіть, приємно бути у Вашій компанії

А нам як приємно, що розкрилась ще одна творча душа!
Юрчику, твори!

Надеюсь тема будет активнее теперь

коротенький)

Ти бери себе сам у руки,
Шепочи "ти не можеш упасти',
Бо крім тебе у цьому світі,
Не врятує ніхто від напасті.
Ремонтуй свої зламані крила,
Залатай всі дірки на вітрилах.
Мчись вперед, не дивися до заду.
Забудь зло, всі образи й досаду.
Пригадай як кохав ти раніше,
Хай життя твоє стане світліше.
В серці твоєму буде тепліше.
Розтопи той задавнений лід.
І тримайся подалі від бід.

Саме так, не чекай ні від кого, нічого, роби сам, що вважаєш потрібним
Пиши, друже!

100%+1

МИТЬ

Серед дум і загадок безсоння
Мить дитинства згадаю, мабуть.
Я згадаю, як стомлені коні
В ніч у поле на випас ідуть.

Я згадаю, як вудку з ліщини
Готував, щоб піти на ставок,
Розмальовував з півня пір'їну -
Кращий в світі, мабуть, поплавок.

Я згадаю, як дід в самокрутку
Неквапливо тютюн загортав,
Його посміх в цю мить серед смутку -
Серед безлічі роблених справ.

Його дим крізь досвідчені вуса
Лоскотав й неабияк мій ніс
Реготав дід, як я теж сміюся -
День за днем, рік за роком - я ріс.

Як у вересні в ліс величавий
За грибом біг з усіх своїх ніг
І грибів тих усім вистачало:
Ліс спасав, годував і беріг

Я згадаю усе найдорожче,
Що втішало, а зараз - болить
Як до вересня й сам вже підходжу
Як цінується кожна та мить.

Мить за миттю синок підростає,
Вже грибочком втішається - він,
Вже його мить веселкою грає.
Підростай, посміхаючись, син.

(c) Ovod









Фото з крайніх відвідин батьківщини.
Рибалка була не трофейною, окрім краснопірки нічого не вдалося зловити, але подивіться, що я бачив!
А як перепілки співали! Хором!
Звідки? Я й гадки не мав, що вони там є.

збираюсь на полювання і читаю про перепілку, наче актуально, але все одно враження зовсім про інше.
Твоі вірші змушують зупинитись на мить, забути про час, навіюють далекі спогади, спонукають замислитись або принаймі пригадати щось подібне у своєму житті.
Дякую!
Поіхав на поля, ось тільки каву доп'ю та ще раз прочитаю.