Форум ОХОТА и РЫБАЛКА

ВІТЕР

Холодний вітер по задвірках
Гучну симфонію гуде.
Тополі плачуть гірко-гірко -
Ламають віттячко худе.

Безжально гнуться від поривів,
Благають милості вітрів,
Не розуміючи мотивів
За що направлений їм гнів.

У думах й плачуть, щоб всміхатись,
Коли вгамує вітер сум...
Й мені від вітру не сховатись,
Як не сховатись і від дум.

Про сенс, що роздум викликає
Щораз в безсонних тих ночах,
Про дні, що поспіхом зникають
Мов сніг, що тане на очах.

Я тихий ранок дочекаюсь,
День чистим аркушем почну,
І напишу тобі: "Кохаю",
Забувши думу цю нічну.

(с) Ovod

Судя по снегу, ветру ... стихи свежайшие?

Вчера, пока работал генератор из-за аварии, ставил на место то, что сбрасывал и валил бушующий ветер,
короче, в моей голове тоже были такие мысли.
Мне почему-то в непогоду лучше думается.
Спасибо за строчки, затрагивающие что-то внутри.

БІЖИ, МАЛИЙ!
(Світлої пам'яті Бруно)

Біжи, малий! Сім років разом
Неначе сім щасливих днів.
Без тебе кожен день одразу
Нестерпним став. Бракує слів...

Біжи, малий! Кажу крізь сльози,
Немов я більше вже не твій.
Я - твій! Я просто вже не в змозі
Твій погляд бачити з-під вій.

Ти вже далеко! Я не в силах
Тебе туди не відпустить.
Тепер не на ногах - на крилах -
Лети, малий! Нехай щастить.

Я залишусь. Любити буду
В думках про вічний спокій твій,
Допоки свій вже не здобуду.
Зустрінемось. Біжи, малий...

(с) Ovod

РОГАЛИК

Гуде тривога. Хлібний магазин,
В якому хліб є, тістечка і кава.
Стоїть дівчатко. Декілька сльозин
Бринять в очах з-під вій її чорнявих.

Дівчатку - років шість чи може сім.
Вона візок з маленькою гойдає.
І все гучніш пронизливим своїм
Новим витком тривога завиває.

Дівчатко гірко плаче вже - навзрид,
Не знаючи куди себе подіти.
І то на небо гляне, то на вхід
У магазин, мов, що ж мені робити?

В очах малечі збільшується страх.
Нарешті у дверях з'явилась мама
Із хлібом, і з рогаликом в руках:
- Невже, - пита, - щось трапилось із вами?

- Сирена, мам, ти чуєш? Я боюсь:
Тебе немає з нами - я і плачу.
- Ти ж знаєш, де я, я ж за мить з'явлюсь,
- Сльозинки витираючи дитячі

Говорить мама. - Доцю, поруч я!
Тримай-но свій улюблений рогалик.
Хвилинку, обнімаючись, стоять,
Допоки мама сльози витирає.

Дівчатко заспокоюється. Лиш
Раз-по-раз схлипує ще інколи потроху,
Жує м'який рогалика м'якиш,
Не помічаючи вже навіть і тривогу.

І очі опускаючи чомусь
Промовило дитя, та так відверто:
- Я, мам, тривоги зовсім не боюсь -
Без тебе, мамо, я боюсь померти.

Нехай всі будуть прокляті вони
За те, що про таке дитина плаче
І думає. Що серденьком дитячим
Чекає свого тата із війни.

(с)
15.12.2023